Чинний чемпіон Європи, дворазовий медаліст чемпіонату світу 32-річний шпажист Роман Свічкар виборовши золото в Астані, вперше в кар’єрі виграв особисті змагання на Кубку світу. У коментарі пресслужбі ФФУ новоспечений чемпіон розповів, що стало запорукою його успіху та поділився неймовірними емоціями після перемоги!

🔹Чи звикли вже до того, що розпочинаєте змагання одразу з Таблиці 64?  Цього разу у вас був цілий день, щоб вивчити сітку щодо можливих суперників, наскільки далеко заглядали?

«Дуже зручно бути сіяним і стартувати одразу з Таблиці 64. Ще від початку року з точки зору психології я вирішив ставитися до цього, як до розгону. Сприймати це не як зону комфорту, що ти вже якесь місце точно посів, а дивитися як на можливість вирватися вперед. В Астані я не заглядав далі першого бою. Не грав в ці ігри, намагаючись прорахувати, який може бути суперник, просто готувався до кожного поєдинку».

🔹Судячи з рахунку перших трьох суперників ви перемогли досить впевнено, чи так само це було за вашими власними відчуттями?

«Ми з тренерами і командою класно провели збір в Астані. Богдан Нікішин, Ігор Рейзлін, Олег Соколов, Андрій Орліковський контролювали тренувальний процес. Олександр Горбарчук (харків’янин, який є тренером збірної Казахстану – ФФУ) давав цікаві вправи, і ми разом з казахстанськими шпажистами добре попрацювали. Тому я себе класно почував, і треба було тільки морально налаштуватись, щоб був правильний фокус».

🔹Чи можете порівняти поєдинок за вхід у четвірку з Галассі в Астані з вашим з ним фіналом на чемпіонаті Європи?

«Сьогодні бій був важчим, тому що я програв йому минулого разу в Катарі. Під кінець фізично відчував, що перегрівся всередині, в грудях. У мене не було паузи, бо я боявся отримати другу жовтку картку за затягування бою. Допомогли слова брата Богдана Свічкаря, ми спілкувалися якраз перед боєм з Галассі. Він сказав, що буде бійка, в спортивному сенсі цього слова, і мені треба буде показати характер. І в піковий момент я про це згадав. І як би у мене не пекло в грудях, я вирішив, що треба дотиснути суперника, по-чоловічому, впевнено».

🔹Якщо вірити статистиці FIE, ви ніколи в особистих змаганнях не зустрічалися з Ель-Сайєдом. Наскільки були готові до його манери фехтування і розуміли, що їй протиставити?

«Так, це був мій перший особистий бій з Ель-Сайєдом. До цього я фехтував з ним в командних змаганнях. Ми іноді закінчуємо зустрічі. Цікавий був поєдинок. Я розумів, що він буде робити свої незвичайні прийоми, але спасибі тренерам – вони мене до цього підготували. Ще безпосередньо під час бою мені дуже допомагали трибуни. Багато людей за мене вболівало і це додавало сил. Тому вважаю, що тут зіграла тактика тренерів і підтримка казахстанських глядачів, все це дало мені можливість виграти і справді класно відфехтувати. Я отримав велике задоволення від цього бою, зазвичай це складно зробити, адже ти контролюєш кожну секунду. А тут я прям насолодився підтримкою трибун, боєм, і тим, як в мене виходило фехтувати. Це був кайф».

🔹Чи згадували перед фіналом ваш поєдинок з Курбановим на останньому чемпіонаті світу, і завдяки чому цього разу вдалося завершити його на свою користь на відміну від Тбілісі?

«Я пам’ятав не тільки про те, що програв Курбанову на чемпіонаті світу. Ми також фехтували на бойовій практиці під час збору в Німеччині. Я і там йому поступився. Але зауважив для себе деякі моменти, як з ним краще фехтувати. Плюс тренери підказали певні речі. І сам хід бою показав трішки по-іншому. Я відчув впевненість у зброї. І коли він робив свої атаки, у мене виходило брати захист-відповідь. Курбанов був травмований, він міг взагалі знятися зі змагань, але вирішив фехтувати, все ж такий турнір вдома, відповідальність перед рідними трибунами, на яких до речі був Міністр спорту Казахстану. Він ризикував навіть погіршити травму, намагаючись досягти результату. Вважаю, що це прояв супер характеру».

🔹Сім років минуло з вашої першої особистої нагороди на Кубку світу. Чи пам’ятаєте свої відчуття у Берні-2019, коли розділили п’єдестал з нинішнім старшим тренером Ігорем Рейзліним і чи можете їх порівняти з тим, що відчули в Астані?

«Дякую, що згадали. Так, в Берні була приємна медаль, ще я там отримав годинник у подарунок від спонсорів. Емоції різні. Тут я підійшов більш впевнено, з іншою психологією, з іншим багажем знань. Я вже досвідчений спортсмен, в мене непоганий сезон і тому хотілося розкрити свій потенціал. Дуже круто вийшло, що тоді ми розділили п’єдестал з Ігорем Рейзліним. А зараз вже працювали разом у фінальному бою як тренер і спортсмен. Точно свої відчуття тоді я не згадаю. Але звичайно я дуже радів бронзі. Кожна медаль – це велике задоволення та результат спільної праці багатьох людей. Але перемогти – це особливі емоції. Коли чуєш гімн своєї країни, розумієш, що ви з командою змогли реалізувати все, це дуже круто».

🔹Що стало сьогодні запорукою здобуття нагороди і кому завдячуєте успіхом?  

«У нас працює велика, сильна команда. Президент Федерації фехтування Михайло Ілляшев, головний тренер збірної Наталія Конрад, тренери, які їздять з нами на змагання та збори, готові підтримати кожного дня. Богдан Нікішин, Ігор Рейзлін, Олег Соколов, Максим Хворост, Андрій Орліковський. Всі працюють. Також дякую своєму тренеру в Харкові Ірині Іванівна Одокієнко та Володимиру Васильовичу Станкевичу, який до цього багато років мені допомагав. Зараз я відчуваю, що система змінилась. Тренери працюють в одній зв’язці, ти можеш отримувати індивідуальні уроки у різних фахівців. Хочеться всім їм подякувати, вони дають нам, спортсменам, такий імпульс, щоб ми розвивались. І це спрацювало, я класно себе почував і фізично, і психологічно!»