Новоспечений чемпіон України з фехтування на шпагах 17-річний Арсеній Карапиш розповів, яким був його шлях до перемоги та кому завдячує цим успіхом.

🔹Про те, як би відреагував, якби ще зранку хтось сказав, що він завершить день чемпіоном

«Тренери мені завжди казали, що це можливо. Але я не думав, що мені сьогодні вдасться виграти».

🔹Про те, чи складно змагатися серед дорослих

«Мені серед однолітків складніше. Коли фехтую з дорослими, не відчуваю такого тиску. Можу програти – і мені ніхто нічого не скаже. А коли фехтуєш зі своїми однолітками, треба доводити, що ти сильніший».

🔹Про те, як складався змагальний день

«У «пулі» в мене були всі перемоги, фехтував дуже безпечно, нікуди не поспішав, чіплявся за кожний укол. Потім, коли подивився сітку, не зрадів, адже по моїй гілці йшли два одноклубники. Я дуже не люблю фехтувати зі своїми одноклубниками. Тому що вони мене знають, я їх знаю, але завжди їм програю. Проте цього разу вдалося виграти – спочатку у Гавадзина, потім у Селіверстова. За вхід у четвірку я зустрівся з Юрієм Тараненком. Це дуже досвідчений спортсмен, дворазовий чемпіон України. Спочатку я програвав 6:2. Але потім зумів зібратися, укол за уколом – наздогнав, повів і потягнув його на себе».

🔹Про те, як вдалося перемогти у півфіналі чинного чемпіона Європи Романа Свічкаря

«Це була наша друга зустріч на 15 уколів. Перший раз ми фехтували минулого сезону на Турнірі найсильніших. Я програв за три хвилини 15:6. Тобто зовсім без шансів. Він мене декласував. Зажав і побіг на мене, я навіть зорієнтуватися не встиг. Зараз я з першої секунди був готовий до цього. Він не побіг, але і я теж – став вичікувати, і він перший не витримав. Я завдав один укол, потім другий, а далі вже психологічно легше було, адже я повів у рахунку».

🔹Про пасивний початок фінального поєдинку проти Євгена Макієнка

«Фехтування на шпагах базується на тактичному мисленні. Хто перший поведе один укол, у того більше шансів перемогти, особливо в українській школі фехтування. Він хотів цю перевагу отримати. Якщо час закінчиться, я програю. Мені треба буде на нього йти. А створювати щось самому завжди важче, ніж чекати від суперника. Але я завдав укол, став чекати, завдав ще один, повів у рахунку і потягнув його до себе, тому що не хотів зайвий раз ризикувати».

🔹Про тренерів, яким він завдячує своїм успіхом

«Всіх називати? Список довгий буде, тому що багатьом людям я завдячую тим, що вмію у фехтуванні. Насамперед це бригада, яка зараз працює зі мною в «Армійці»: Олена Олександрівна Марко, Ольга Костянтинівна Кот, Дмитро Ігорович, Ігор Дмитрович і Тетяна Генадіївна Рейзліни. Також це Віталій Володимирович Ошаров. Він зі мною працював півтора року, потім виїхав до Норвегії. Зараз там тренує, але ми з ним досі спілкуємося щодня. Я жартома називаю його “Siri допоможи”. Також я дуже вдячний своєму першому тренеру Володимиру Михайловичу Симоненку. Фактично завдяки йому я і полюбив фехтування. Дякую старшим тренерам збірної Олегу Володимировичу Соколову, він завжди з нами на змаганнях і багато всього пояснює, Максиму Володимировичу Хворосту, який давав мені уроки, Богдану Сергійовичу Нікішину. Допомагав мені й Віталій Михайлович Медведєв. А ще я часто приїжджаю зранку до Інституту фізкультури на тренування до Георгія Комсаровича Шахбазяна. Ми багато розмовляємо про фехтування, він ділиться своїм баченням».