Головна / Новини / Різне / Нікіта Кошман: «Цього разу думав: “Якщо потраплю до фіналу, то треба вигравати”»
Нікіта Кошман: «Цього разу думав: “Якщо потраплю до фіналу, то треба вигравати”»

На жовтневому чемпіонаті України з фехтування на шпагах Нікіта Кошман удруге в кар’єрі виграв титул в індивідуальних змаганнях. До цього 21-річний спортсмен перемагав у 2021-му, а у вересні був ще й у фіналі Кубка України. Про вирішальний поєдинок із призером Олімпійських ігор Ігорем Рейзліним та потенційний бій із особистим тренером Русланом Тимошенком – Нікіта розповів пресслужбі НФФУ.

– Це вже твоя друга перемога на чемпіонаті України в індивідуальному розряді. Чи можеш порівняти відчуття, які були вперше і зараз?

У перший раз, коли я виграв чемпіонат України, у мене був день народження. Це були зовсім інші емоції. Цього ж разу… Я близько трьох тижнів тому був так само у фіналі, але на Кубку України. Тоді я програв, а цього разу думав: «Якщо потраплю до фіналу, то треба вигравати». Бо два фінали поспіль програти – не прикольно.

– Як узагалі налаштовуєшся на бої з Ігорем Рейзліним? Адже за його спиною чимало досвіду та нагород, зокрема, і Олімпійських ігор.

Ми з ним завжди фехтуємо на зборах. Це, якщо не помиляюсь, уже наш восьмий бій [на змаганнях]. У нас спочатку було так: я три рази в нього виграв, потім він у мене, і зараз я вже вдруге поспіль його перемагаю. Після турніру пам’яті Ігоря Величка це наша друга з ним зустріч. 

Раніше, коли мені було 17 років, то думав: «О-о-о, призер, дуже сильний». А зараз виходиш [проти таких суперників] і розумієш, що вже можна й самому з ними битися. Сам же теж уже збірник, якось простіше.

– Після спілкування з тренером у перерві Ігор почав більше атакувати. Які налаштування давав тобі твій наставник?

Я, чесно, уже й не пам’ятаю. Він мене більше морально налаштовував, говорив робити певні прийоми. Але загалом він говорив те, що я і так робив, тому це більше психології стосувалось. 

Я розумів, що коли починатиму першим, то Ігор «перекриватиме» мене. Коли ж він перший «віддавав» мені руку, то я міг побачити, де є простір для уколу. Мені було простіше, коли Ігор підтискав мене [в атаці], бо я розумів, що він робитиме. Він переважно готував атаку «прямо», тож мені потрібно було розірвати дистанцію й вколоти зверху чи всередину. Загалом у мене був план на бій і на його, і на мої атаки.

– Перед фіналом у тебе також був доволі рівний бій і з Женею Горбачуком. Наскільки виснажився фізично?

Я вважаю, що з Женею Горбачуком був найскладніший бій [за день]. Навіть був період, що не було сил ні руку підійняти, нічого. Я розумів, що він робить, розумів свої помилки, але нічого не вдавалось. З Ігорем я розумів, що йому вже майже 40 років, сил не стільки, як раніше, його можна виснажити. А от Горбачука… Але з головним завданням я впорався, довів бій до кінця. Десь пару уколів завдав, і там уже можна було за часом вигравати.

– Чи загалом очікував зустрітись із Женею Горбачуком у півфіналі? Адже в того в сітці був чинний чемпіон Кубка України Роман Свічкар.

Чесно, я дивився їхній бій і думав: «Тільки б не Рома Свічкар». Ми з ним фехтували на Кубку України, там був рахунок 15:9 чи 15:8. Він мене просто додому відправив, тому я дуже не хотів на нього потрапити.

– Наскільки загалом задоволений своїм фехтуванням на чемпіонаті?

Думаю, що я на 70% собою задоволений, бо один бій з Михайлом Краснюком… Спочатку я був дуже незосереджений, програвав 2:6. Я не розумів, що роблю, думав: «Програю так програю». Але потім зібрався, друзі допомогли, батьки. Треба було щось зробити, довести бій до кінця. Тільки ось через цей бій незадоволений. В усіх інших більш-менш розумно фехтував, гарно ногами працював – це навіть старший тренер відзначив. Тренер теж задоволений. Хоча є те, чим я дуже незадоволений. Мій тренер програв за вхід до четвірки, так могли б у фіналі зустрітись!

– Наскільки тобі в тренувальному процесі допомагає те, що твій тренер Руслан Тимошенко продовжує активно виступати й змагатись, зокрема, разом із тобою?

Думаю, це корисніше для тренера, бо він фехтує, розуміє, що відбувається у світі, модернізується. Деякі тренери застрягають у минулому, їм тяжко з цього вийти, думають, що тільки їхнє бачення є правильним. А молоді тренери зараз намагаються робити інновації в індивідуальній роботі, в усьому іншому.

– Які в тебе наступні змагання? Чи плануються ще збори?

«Сателіти» вже закінчились, тож наступні змагання в нас це етап Кубка світу в Берні. Будемо намагатись відібратись на Олімпіаду, шансів дуже мало, але вони є завжди. Якщо виграємо всі етапи, то можемо і потрапити на Ігри. Попереду буде ще один збір у Конча-Заспі з першого листопада. Сім днів на підготовку – і поїхали. Подивимось, як буде. Тут виграєш, а приїжджаєш на етапи – і тебе знищують усі підряд.