Київська шпажистка Інна Бровко наприкінці жовтня вперше в кар’єрі стала чемпіонкою України в особистій першості. Причому останні три найважливіші поєдинки 26-річна киянка виграла з мінімальною перевагою – 15:14. Про те, як їй вдалось дістатись до найвищої сходинки п’єдесталу, про боротьби з самою собою та план підготовки до першого етапу Кубка світу – Інна розповіла пресслужбі НФФУ.

– Це твоя перша перемога на рівні чемпіонату України. Як себе почуваєш?

Дійсно, перша. У командних часто вигравали, а от в особистих… Загалом в особистих зазвичай я зупинялась у боях за вхід у фінал. Мабуть, рази два я була третя, і мені ніяк не вдавалось підкорити цю сходинку. Нарешті це сталось.

– У тебе був доволі складний шлях до «золота». Зокрема, поєдинки з Анною Деркач і Владою Харьковою, які закінчились із мінімальною перевагою – 15:14. Який із них для тебе був важчим?

Я давно не фехтувала з Анею. Тим паче що ми обидві шульги, у нас різні лінії [уколу], через що нам було важче фехтувати. Узагалі дистанція стає більшою, аніж коли фехтуєш із правшою. 

Із Владою ж був і фізично, і емоційно важчий поєдинок. Бо до цього на двох турнірах я їй програвала. Навіть не зважаючи на те, що перші дві трихвилинки я вела в рахунку, але в останній завжди поступалась. Я могла вести 10:6, а в кінці програти 12:15. Або ж було таке, що програла бій 14:15, хоча знову ж таки: я вела, а в кінці мене «з’їдали».

– У фіналі, до речі, у тебе теж були певні «гойдалки» щодо рахунку. Чому не вдавалось знайти рівновагу, зокрема, у бою з Юлею Свистіль?

З Юлею ми вже настільки одна одну добре знаємо… Треба вводити її в оману, спираючись на те, що вона вже знає про мене. Так само і в неї, коли вона фехтує зі мною. У першій половині бою ми більше з нею розмінювались уколами, а в другій вона вже стабільно робила «фразу». Я ж трошки «підсіла», бо, якщо чесно, втомилась. Це вже мої п’яті змагання поспіль, кожен тиждень у мене був турнір. Тут уже були зібрані всі мої морально-вольові якості, бо це дійсно було складно. Але я дуже задоволена.

– Наскільки загалом задоволена своїм фехтуванням на чемпіонаті? Чи не завадила та ж втома показати рівень, який би хотілось?

Я почала фехтувати в групі, виграла перші два бої з рахунком 5:0. Загалом почувала себе нормально, але в середині була порожнеча. Інколи буває виходиш і «вигризаєш» кожен укол. Інколи буває, що не виходить, але ти себе змушуєш, так потроху і знаходиш себе. Тут же я була така порожня. Потім були ще два бої, наче щось клацнуло – узагалі не розуміла, що відбувається, що я роблю на доріжці, хто проти мене фехтує. Тренер підійшов і запитав, як я, порадив знайти те, що конкретно сьогодні в мене виходить, своє фехтування, і вже від цього відштовхуватись, іти далі. Отак і вийшло: бій за боєм і дійшла до фіналу. Розуміла, що я хочу і можу, тому й намагалась дійти до кінця.

– П’ять турнірів поспіль – це доволі важко, а це тільки початок сезону. На твій погляд, чи варто виступати на такій кількості «сателітів», які FIE якраз поставили перед початком Кубка світу?

У нас попереду важливий турнір у Леньяно [етап Кубка світу – прим.], який іде кваліфікаційним на Олімпійські ігри. За рахунок таких незначних змагань, тренувальних, ти проходиш етап із хвилюванням. Наприклад, нашими першими змаганнями [в сезоні] був Кубок України. Мандражили всі! Усі розуміли, що це тільки Кубок, але кого не запитувала, то всі зізнавались, що трохи відчувають «жим-жим». 

Потім один сателіт, другий… І ти так вкочуєшся в сезон. Комусь легше «свіжим» фехтувати, комусь – навпаки. Мені здається в цьому є певна перевага, бо коли йдуть такі змагання, то потім розумієш, над чим треба працювати, які зміни вносити в підготовку.

– Ти вже згадувала турнір у Леньяно. Який план підготовки?

У нас буде короткий збір у Польщі разом із їхньої національною збірною, потім буквально кілька днів побудемо вдома, отримуватимемо індивідуальні уроки, відновлюватимемось після зборів. А потім уже їдемо в Леньяно.