Після переможного виступу 15-річної шпажистки Емілі Конрад на чемпіонаті Європи U-23 у Будапешті, її мама і тренер – перша в історії українського фехтування чемпіонка світу Наталія Конрад поділилася враженнями з пресслужбою ФФУ.
– Здавалося, цей день не дуже вдало починався для Емілі. Вона виграла тільки три з шести боїв в групі, але в олімпійці, менше з тим, фактично від самого початку виглядала досить впевнено. Як відбулася ця трансформація?
– Відверто кажучи, коли я побачила групу, то була навіть дещо шокована. За винятком представниці Австрії, усі решта не просто сильні суперниці, а вже з певними титулами. Що і підтвердили підсумки змагань, адже троє спортсменок з цієї групи з рештою опинилися на п’єдесталі – Емілі, Клашік і Фавр. Насправді на чемпіонатах Європи групи завжди доволі щільні, адже на відміну від тих же Кубків світу, тут допускаються лише по чотири найсильніших представниці від кожної країни. Але це все ж був винятковий випадок. Як ми з тренерами жартували між собою, зібралася група смерті. Але в принципі далі все склалося добре. Так, з одного боку Емілі «прожеребилася» 32-ю і вже в 1/16 зустрілася з першим номером посіву господаркою змагань Язмін Тот. І хоча ця суперниця теж – не подарунок (вже сам факт, що вона виборола право представляти сильну угорську збірну на цих змаганнях, багато про що говорить), все ж для Емілі це був кращий варіант ніж спортсменки, які розташувалися у сітці під номерами 2, 3, 4, 5 чи 6. З кожним боєм в олімпійці вона набиралася впевненості і додавала.
– З наступних чотирьох поєдинків, два були виграні на пріоритеті. Які ви пережили ці додаткові хвилини?
– Звичайно, це шалений стрес і напевно навіть більше для тренера, ніж для спортсмена, а якщо ще тренер два в одному… (посміхається).
Обидві спортсменки, яких Емілі перемогла одним уколом, це представниці Польщі. Вони в принципі не дуже зручні суперниці, фехтують по іншому, у них в’язке, «колюче» фехтування. І психологічно, і тактично важко підійти до бою з ними, зрозуміти на чому їх обігрувати. В 1/8 була Барбара Брих. Шульга, їй 22. Свого часу ця спортсменка була чемпіонкою серед кадетів і здобувала медалі серед юніорів у складі команди на чемпіонатах Європи. Вже фехтує і у дорослій збірній Польщі. Емілі вела у поєдинку з нею, потім в кінці перестала робити потрібні речі, але на останній укол все ж зібралася, повернулася до того, на чому перед тим вигравала.
Насправді вона б могла провести бої проти польських шпажисток краще, але у неї не було потрібного досвіду фехтування з ними, а точніше перемог над ними. Останнє ж, що закарбувалося у пам’яті, це програна зустріч за вхід у четвірку в командних змаганнях на юніорському чемпіонаті світу у Пловдиві. Ми досить непогано почали той поєдинок, вели, на останній бій Емілі виходила на «+3, але пропустила багато уколів від Аліції Клашік. Це, безумовно не додавало впевненості перед півфіналом з цією суперницею у Будапешті.
Клашік, молодша за Брих, їй 19. Але вона останні три-чотири сезони постійно з медалями на великих турнірах, спочатку серед кадетів, зараз серед юніорів, та й серед дорослих вже потрішки кусається, робить певні успіхи. Але ми розібрали її, визначилися з тим, що будемо робити на доріжці. Бій складався добре, був момент, коли Емілі вела, потім почала трішки програвати, але все ж змогла у потрібний момент змусити себе зробити те, що було потрібно, хоча, можливо, навіть не особливо вірила у це.
– У фіналі Емілі фехтувала зі старшою на сім років італійкою Сарою Марією Ковальник. Але попри різницю у віці саме вона, а не більш досвідчена суперниця від самого початку задавала тон поєдинку. Завдяки чому вдалося цього досягти?
– Емілі, зрозуміло, через велику різницю у віці, ніколи з цією італійкою не фехтувала, адже вона тільки в кадети перейшла, коли та вже вийшла з юніорів. Але на змаганнях раніше ми її бачили, до того ж я вже тут подивилася кільки її боїв, зокрема півфінальний. Тож у нас було розуміння, що потрібно робити. Почався поєдинок доволі непогано, вона виконала установку, яку ми з нею обговорили. Це знову ж таки додало впевненості. І далі вона вже старалася працювати в тому ж ключі. Щоправда, якщо вона зазвичай досить емоційно себе поводить під час бою, то тут відчувалося, що їй було важко під кінець дня, вона була стриманішою, ніж завжди, напевно, щоб більше зосередитися на своїх діях і щоб вистачило сил на укол.
– Свого часу як спортсменка ви підіймалися на найвищу сходинку п’єдесталу пошани чемпіонатів світу і Європи. Це можна порівняти з тим, що ви відчули, сьогодні, коли чемпіонкою стала ваша донька?
– Емоції просто шалені – словами не передати, що тоді, що тепер, але вони не приходять одразу. Звичайно, я розумію, що відбулося, але психологічно і фізично я швидше за все відчую це тільки на наступний день. Але потім настане післязавтра, будуть нові змагання і треба буде починати все заново. Хоча у пам’яті все одно залишаться ці неймовірні відчуття. Дуже приємно, коли вони є, адже це допомагає працювати далі й дає мотивацію. Дуже важливо було завершити цей важкий та напружений сезон на такому емоційному фоні.