Новоспечений чемпіон України з фехтування на шпагах серед дорослих 19-річний киянин Нікіта Кошман поділився враженнями, як це перемагати у свій день народження, а також розповів про те, як на практиці застосовує знання, отримані на тренуваннях зі старшими колегами по збірній України

– Вітаємо з перемогою і 19-річчям! Золото чемпіонату України – це найкращий подарунок до дня народження, який тільки можна було уявити?

– Дякую! Взагалі, я сподівався увійти тут до числа призерів, але аж ніяк не очікував, що виграю. Для мене це четверта нагорода на дорослому рівні. Але до того були лише бронзи: цього року – на Турнірі Авербаха, минулого – на національному чемпіонаті і Кубку України. До речі, на цих двох стартах я поступався за вхід у двійку тим суперникам, яких сьогодні обіграв, а саме Роману Свічкарю та Анатолію Герею.

– Як би ви оцінили своє фехтування сьогодні на шляху до п’єдесталу?

– Після «пулі» відчувався сильний мандраж, ноги не слухалися, було парко. Тож перші бої вийшли найтяжчими. Особливо вимотав мене поєдинок 1/8 з Артемом Матевосовим. Річ у тім, що у мене в голові крутився минулий бій з ним. Я тоді вів 14:9. Але примудрився програти. Добре, що сьогодні зібрався і наніс останній укол. До поєдинку з Володимиром Станкевичем я в принципі був готовий, знав, як потрібно з ним фехтувати. А коли переміг його і потрапив у призи, мене ніби відпустило. Я став почуватися більш впевнено і вільно. Коли виходив на доріжку з Романом Свічкарем, то просто сказав собі, що у такий день потрібно боротися до кінця! 

– Вас останнім часом активно залучають до зборів основної команди, зокрема ви щойно повернулися з Киргизії. Наскільки допомагає на доріжці досвід, який ви отримуєте, тренуючись зі старшими колегами?

– Дуже допомагає. Адже на юніорському та молодіжному рівні не фехтують так, як на дорослому. А коли ти виходиш на доріжку проти більш досвідчених спортсменів, прості уколи не спрацьовують. Потрібно підключати голову, прораховувати дії суперника наперед і бажано не на один крок. Перед фіналом з Анатолієм Гереєм я розумів: буду відходити – буду отримувати уколи. У мене був такий досвід якраз на останньому зборі у Киргизії, коли я фехтував зі схожим хлопцем з Казахстану. Тож ті знання, які я отримав там, я застосував тут на чемпіонаті України. І вони допомогли мені виграти. 

– Як відреагували, коли після попереднього групового раунду побачили на першому місці себе, а на другому – свого тренера Руслана Тимошенка?

– Тренера якийсь час не було в Києві. Він возив дітей у табір. Казав, що не дуже добре почувається, і що те, що він робив сьогодні на доріжці, не можна назвати фехтуванням, на що я йому відповів: «Подивіться, яке у вас місце після жеребкування» (Посміхається). На минулому чемпіонаті ми з тренером фехтували за вхід у четвірку. В останній трихвилинці я вів 7:5. Але він наздогнав, залишалося десять секунд, і ми вирішили визначити переможця на пріоритеті.  У підсумку тренер зробив невеличку помилку, і я цим скористався, вколов в чисту фару.    

– Сьогодні у залі за вас вболівали батьки: це на честь дня народження чи вони регулярно відвідують змагання?

 – Останнім часом так,  я ж єдиний син, вони хочуть підтримати мене і допомогти. Самі вони з фехтуванням ніяк не пов’язані, займалися легкою атлетикою. І мене на неї хотіли віддати. Але коли мама привела мене до манежу на Березняках, виявилося, що легкоатлетичної секції там немає, як це не дивно. Нам запропонували як альтернативу фехтування. Я тоді ще й плаванням займався, але прийшов подивитися і вирішив спробувати. І вже на другий рік, коли почав показувати результати, зробив остаточний вибір на користь шпаги. Руслан Тимошенко був моїм першим тренером і досі ним залишається.