Під час відкритого тренування у навчально-спортивному центрі «Конча-Заспа» на запитання журналістів відповів провідний український шпажист з Дніпра Богдан Нікішин. Підопічний Ольги Маркіної розповів, наскільки складно було готуватися до останнього відбіркового Кубку світу, що проходив у Казані, а також поділився очікуваннями від четвертої у кар’єрі Олімпіади.
– Після здобуття олімпійської ліцензії ми трішки відпочили, – розповідає Богдан. – І зараз у гарному настрої розпочинаємо цілеспрямовану підготовку до Ігор у Токіо. – Не лише я, уся команда налаштована на роботу. Щодо вакцинації, то це питання зараз вирішується. Ніхто нікого не змушує, але особисто я за! Вважаю, що потрібно максимально знизити усі ризики пов’язані з COVID-19, щоб безперешкодно взяти участь в Олімпіаді.
– Наскільки важливими для підготовки є спаринги з представниками інших країн? І чи плануються спільні збори ще з кимось, окрім збірної Японії?
– Ми дуже раді можливості провести спільні тренування з японськими шпажистами. Попри те, що з ними працює український тренер, їх стиль фехтування відрізняється від нашого. А новий спаринг це завжди добре, а особливо зараз, коли у нас фактично не має міжнародних змагань і швидше за все вже не буде до Олімпіади. Чемпіонат Європи за останньою інформацією, на жаль, також скасовують. Володимир Васильович Станкевич, тренер нашої збірної, прийняв рішення провести ще два внутрішні старти до Ігор. На них, а також трьох зборах, два з яких пройдуть за межами України – у Киргизії та Японії, буде базуватися наша підготовка до Токіо. Планується, що на закордонних зборах також будуть присутні представники інших країн.
– Богдане, ви їхали на Кубок світу у Казань з найкращим становищем в олімпійському рейтингу серед усіх українських команд, що претендували на Токіо. І все ж наскільки важко дався цей останній крок до такої бажаної ліцензії?
– Кубок світу – заключний в олімпійській кваліфікації, який пройшов у Казані, мав ще в березні 2020-го відбутися в Аргентині. Ми вже планували поїздку. Але тут світ охопила пандемія, і турнір скасували. Наступного виходу на змагальну доріжку довелося чекати цілий рік. Звичайно, ми не просто чекали, а готувалися. Але при цьому не було жодного міжнародного старту. FIE спочатку обіцяло провести кілька турнірів перед вирішальним у відборі на Ігри Кубком світу. Це дозволило б командам відповідним чином підвести себе до нього. Але з рештою і від цих планів довелося відмовитися. Тож ми їхали у Казань, не знаючи у якій формі наші суперники. Та й власну готовність оцінити було важко, адже тривалий час ми варилися лише у своїй каші, так би мовити.
Так, ми мали непогані позиції в олімпійському рейтингу. Але була маса варіантів розвитку подій у Казані, за яких ми могли як відібратися, так і не відібратися на Ігри. Тож не буду приховувати, переживали. На щастя, команді вдалося зібратися з силами і духом у потрібний момент. І ми змогли показати фехтування, яке дозволило нам здобути путівку на Олімпіаду.
– У Ріо-2016 відповідальність та надії на високий результат ви могли розділити з шаблістками та шпажистками. Чи відчуваєте додатковий тиск у зв’язку з тим, що чоловіча шпага – це єдиний вид зброї, в якому Україна буде представлена командою на Олімпіаді у Токіо.
– Додатковий, напевно, ні. Ми й без цього чудово розуміємо, що попереду головний старт чотириріччя, чи тепер навіть доречніше казати п’ятиріччя. Незалежно від того, хто захищатиме честь українського фехтування на Олімпіаді, кожен з нас несе на собі відповідальність за результат, як в особистих змаганнях, так і в командних. Можу пообіцяти лише одне, що ми повністю викладемося у Токіо. І дуже сподіваюся, що це дозволить нам гідно представити там Україну.
– Як вважаєте, нашій команді пішов на користь чи навпаки той рік, який додався до цього олімпійського циклу через те, що спорт довелося поставити на паузу з огляду на СOVID-19?
– Важко сказати. Ми постійно тренуємося, але без змагань, як я вже казав, неможливо оцінити ступінь готовності. Проте в такій ситуації опинилася не лише збірна України. Спорт у всіх країнах переживає складні часи. Я гадаю, що цей рік вимушеного простою ні одній команді на користь не пішов, але ми усі в рівних умовах. І виходячи з того становища, яке є, будемо намагатися показати якомога кращий результат у Токіо.
– Наприкінці місяця у вас день народження, виповнюється 41. Наскільки важко у такому віці на рівні боротися з молодшими суперниками, чи, можливо, шпага, як вино, з віком стає тільки краще?
– День народження – це добре, а от 41 звучить не дуже… для спорту, я маю на увазі. (Сміється). Насправді я не загострюю увагу на цифрах у паспорті, тренувальний процес веду на рівні з усіма і стараюся тримати себе у формі. Якщо мене беруть в олімпійську команду, це означає, що мені вдається демонструвати конкурентоздатне фехтування. Орім того, вік має і свої плюси, якісь моменти бачу краще, якихось суперників знаю більше, іноді щось підказує хлопцям.
– Ця Олімпіада буде вже четвертою у вашій кар’єрі. Чи є різниця з точки зору психології у підготовці до Токіо та минулих Ігор в Афінах-2004, Пекіні-2008 та Ріо-2016?
– Насправді різниця є. Якщо перед першими, другими, та навіть третіми Олімпійськими іграми я дуже сильно переживав і хотів привезти медаль для України. То зараз я налаштовую себе позитивно (точніше намагаюся налаштувати), щоб я був готовий до будь-якого розвитку подій. Моє завдання психологічно підійти до змагань таким чином, аби це дозволило мені показати гідне фехтування. Гадаю, що у цьому і полягає моя сила.