Закрити
Благородство і традиції
Фехтування — мистецтво наносити удари, не отримуючи їх. Необхідність торкнутися супротивника, уникаючи його ударів, робить мистецтво фехтування надзвичайно складним і важким, тому що до ока, що бачить і попереджає, до розуму, що обмірковує й вирішує, до руки, що виконує, необхідно додати точність і швидкість, щоб дати належне життя зброї.
Мольєр

Фехтування — символ шляхетності, витонченого смаку й мужності.
Національна федерація фехтування України - це чемпіони і призери Олімпійських Ігор, Чемпіони Світу та Європи. Вони справжні герої! - приходьте до нас і переконаєтеся в цьому самі. Тут немає місця слабким. Тут тільки кращі! Увесь світ завороженно стежить за героями.

Ми запрошуємо Вас розділити з нами славу й честь!
Спонсорам
alt
alt

Студия классического фехтования и сценического боя «Brette»

Петро Азарченков: уперше за багато років у нашій збірній відчувається єдиний командний дух Електронна адреса
Середа, 03 липня 2013 00:00

http://www.nffu.org.ua/images/stories/content/stats/lichnosti/azarchenkov-zagreb.jpg
У Загребі відбувся Чемпіонат Європи з фехтування. За його підсумками Україна зайняла п'яте загальнокомандне місце. Усього наші спортсмени привезли на батьківщину чотири нагороди Європейської першості – одну особисту і три командні.

Золото в індивідуальних змаганнях завоювала шаблістка Ольга Харлан, срібло взяла збірна з жіночої шаблі у складі Ольги Харлан, Галини Пундик, Олени Вороніної й Аліни Комащук, і дві бронзові нагороди в активі команд чоловічої шпаги – Богдан Нікішин, Віталій Медведєв, Анатолій Герей, Дмитро Карюченко й чоловічої шаблі – Андрій Ягодка, Дмитро Пундик, Олег Штурбабін, Дмитро Бойко.

Коментує виступ української збірної державний тренер України, Віце-президент НФФУ Петро Азарченков.

Чемпіонат Європи у Хорватії залишив після себе неоднозначні враження – з одного боку радість і задоволення результатами й фехтуванням одних спортсменів, а з іншого – розчарування виступом інших.

Свій статус «забойщицы» всієї Української збірної з фехтування підтвердила Ольга Харлан, у четвертий раз упевнено ставши чемпіонкою Європи! Однак, у фіналі командних змагань жіночої шаблі ми програли вирішальний удар, а так хотілося, що б наші дівчата перервали «золотий» хід збірної Росії, яка обігравала нас у фіналах 2011-2012 роках. Але і срібло – прекрасний результат, адже у складі команди відбулися зміни. За чотири роки це перший Чемпіонат Європи на якому ми фехтували без досвідчених Олени Хомрової й Ольги Жовнір. Хоча, заради справедливості варто відзначити, що й російська команда билася без свого лідера Софії Великої.

Будемо сподіватися, що дівчата разом із тренерським колективом зроблять детальний аналіз зустрічі, розберуть помилки «по кісточках» і правильно підійдуть, а головне з більшою злістю, до можливої зустрічі на майбутньому чемпіонаті світу.
Порадували у командних змаганнях, чого не можна сказати про індивідуальні результати, шпажисти й шаблісти. Нарешті шаблісти підняли голову, і ми всі побачили дійсно команду. Команду, яка, не дивлячись на досить упереджене суддівство, може вигравати в збірної Росії. Команду, у якій помилки й прорахунки одного спортсмена може вийти й виправити його товариш. Команду, яка може й повинна йти до високої мети одним згуртованим колективом однодумців, як спортсменів, так і тренерів, чого, на жаль, ми не спостерігали в останні роки!

Десь у душі я сподівався, що наші шпажисти після, чого там лукавити, не дуже вдалих особистих змагань, виступлять гідно в командні. Так воно й вийшло! Вся четвірка немов «бронепоїзд», керований машиністом Володимиром Станкевичем, пронеслася по грандах світового шпажного фехтування – збірним Італії й Франції й взяла бронзу. Та й в угорців повинні були вигравати – побудуй Богдан Нікішин правильно бій з Бошко, ми були б у фіналі. Але, навіть із огляду на цю поразку, я щиро радий за Богдана Нікішина, Анатолія Герея, Віталія Медведєва й Дмитра Карюченко й у перспективі з оптимізмом дивлюся на цю команду!

Окремо варто зупинитися на виступі жіночої шпаги. Незадовільним уважаю результат вічно «перспективної» Ксенії Пантелеєвої, та й Анастасія Івченко не далеко пішла! У кроці від медалі зупинилася Анфіса Почкалова, програвши у чвертьфіналі польці Ренаті Кнапік (15:10). Але ж з усіх учасниць вісімки – це був самий слабкий суперник! Та й від Олени Кривицької особисто я очікував й очікую завжди більшого, хоча вона й програла майбутній чемпіонці Європи італійці Франчесці Куондамкарло.

Ретельного аналізу й осмислення з боку тренерського складу вимагає виступ шпажисток у командних змаганнях, де, крім перемоги над збірною Росії одним уколом, ми нічого не показали. І нехай ніхто не посилається на те, що збірна фехтувала без Яни Шемякіної – ця ж команда без Яни протягом сезону показувала медальний результат!

Напевно, кадрові питання й відверті «розборки» стосовно складу команди напередодні від'їзду негативно позначилися на психологічному стані спортсменок. Думаю, що завданням старшого тренера Андрія Орліковського є контроль ситуацій, при яких спірні питання, що стосуються системі відбору й комплектування команди, не «виливалися» би на спортсменок і не впливали на внутрішній мікроклімат у команді. Особисто я вважаю, що ситуація, сформована на передодні від'їзду, вимагає ще більш детального аналізу з боку керівництва, щоб надалі не робити помилок, які позначаються на якості фехтування дівчат і зрештою – на результаті!

Аналізуючи виступ жіночої рапіри не можна не зупинитися на перемогах в 1/16 фіналу Анастасії Московської й Катерини Ченцової над іменитими спортсменками з Росії. (Анастасія Московська здобула перемогу над чемпіонкою Європи 2012 року Інною Деріглазовою (15:13), а Катерина Ченцова з розривом в один укол виграла у власниці срібла етапу кубка світу в Туріні 2013 Юлії Бірюкової (14:15) – прим. ред.)

За функціональним станом, бажанням перемогти як в особистих, так й у командних змаганнях було видно ту величезну роботу, яку провела Настя, готуючись до чемпіонату Європи!

Близька до перемоги була і юна Олександра Сенюта, і тільки нестача змагального досвіду не дозволила їй здобути перемогу над майбутньою бронзовою призерко Євро 2013 француженкою Ізаорою Тібу в 1/16 фіналу. Що ж стосується результатів командних змагань, то, судячи з того, як фехтували наші дівчата – омолодження складу явно пішло цій команді на користь.

А тепер – про розчарування. Відверто засмутили рапіристи. Маючи не найдужчу «гілку» Ростислав Герцик примудряється програти спортсменові з Білорусії Сергію Бику, який не має, до речі кажучи, таких умов підготовки й фінансування закордонних зборів, які були надані українським рапіристам останніх два роки! У 1/32 фіналу Клод Юнес безвольно уступає австрійцеві Моріцу Хінтерсієру (7:15), якого ми «тренуємо» на останніх австрійських зборах. Досвідчений Андрій Погребняк, ведучи в італійця Жоржио Авола 6 уколів, не може впоратися з суперником, якому вдалося змінити тактику у ході двобою. Ну й «здивував» Володимир Колтиго, який не зміг пройти навіть попередній тур змагань!

Зовсім тьмяно, без бажання, без блиску в очах хлопці виглядали й у командній зустрічі з угорцями в 1/8 фіналу. Щиро жаль зусиль й праці старшого тренера збірної Сергія Гаравського й тренера збірної Олександра Скаковського, які вклали в хлопців душу, а вони (хлопці – прим. ред.) так їх підвели.

Аналізуючи виступ рапіристів, не можна не погодитися із Сергієм Гаравським, який вважає, що необхідно поступово міняти й омолоджувати склад команди, щоб спортсмени почували конкуренцію з боку «молодих» і не вважали себе не замінними.

У цілому минулий чемпіонат Європи завершився для нас успішно – Україна завоювала п'яте загальнокомандне місце, але хочеться завжди більшого, адже були бої, які спортсмени могли виграти й одержати заповітні медалі. Чемпіонат дав багато матеріалу для міркувань у кожному виді зброї, тим більше, напередодні чемпіонату світу. Попереду Всесвітня Універсіада в Росії, яку ми з головним тренером Гарніком Давидяном розглядаємо як останній, змагальний етап підготовки. Відразу після Універсіади чотири види зброї відправляться на заключні закордонні збори, а шпага чоловіча і жіноча будуть готуватися на Олімпійській базі в Конча-Заспі.

На цьому Чемпіонаті вперше за багато років у нашій збірній відчувався єдиний командний дух. Це було видно не тільки на фехтувальних доріжках, але й на трибунах, де спортсмени, які не брали участь у цей день у змаганнях, усі без винятку вболівали й співпереживали за своїх.

Якщо ми так само зібрано, єдиною командою, а саме головне – впевнені в собі й у своєму тренерському колективі приїдемо на чемпіонат світу – перемога нас чекає! Я в цьому впевнений!